Народився 18 вересня 1904 р. в м. Оранієнбаум, Російська імперія (нині м. Ломоносов, РФ). З вересня 1923 р. був курсантом військово-морського підготовчого училища, з вересня 1924 р. – курсантом Військово-морського училища ім. М. В. Фрунзе (пізніше – Військово-морський інститут).
Після закінчення училища був корабельним курсантом крейсера «Аврора» Балтійського флоту. З жовтня 1928 р. служив помічником командира роти Машинної школи в м. Кронштадт; з березня 1929 р. – помічник вахтового начальника, пізніше – вахтовий начальник крейсера «Аврора». З жовтня 1930 р. – слухач артилерійського класу Спеціальних курсів комскладу ВМС РККА.
У січні 1934 р. став командиром мінного загородника «Ворошиловськ» Тихоокеанського флоту (далі – ТОФ). Протягом 1930-х рр. служив командиром 2-го дивізіону тральщиків бригади загородження та тралення ТОФ, начальником штабу бригади загородження та тралення. З жовтня 1939 р. – командир охорони водного району (далі – ОВР) Головної бази ТОФ у Владивостоку.
Під час Другої світової війни продовжував командувати ОВР, вирішуючи завдання щодо організації безпечного плавання у цьому районі військового та торгового флотів. 17 червня 1942 р. П. Михайлову було присвоєно військове звання контр-адмірала. За досягнуті успіхи в керівництві ОВР, а також за два довоєнні океанські переходи, контр-адмірал Михайлов був нагороджений орденом Леніна.
З травня 1944 р. П. Михайлов – командир ОВР Головної бази Північного флоту у Ваєнзі (нині м. Сєвероморськ). Під його командуванням проводилися операції з пошуку підводних човнів супротивника, організовувалося безпечне плавання кораблів союзних та внутрішніх конвоїв на морських комунікаціях. У жовтні 1944 р. брав участь у підготовці десантних операцій у затоці Мааттівуоно (Мала Волокова), керував висадкою десанту та конвоями протягом 1944–1945 рр. на комунікаціях Мурманськ–Ліїнахамарі–Мурманськ. З березня 1945 р. П. Михайлов був призначений командувачем Кольського морського оборонного району.
За роки війни контр-адмірал Михайлов був двічі згаданий у наказах про подяки Верховного Головнокомандувача. Після закінчення війни залишався на колишній посаді. З квітня 1947 р. – командувач Кронштадтського морського оборонного району, з червня того ж року – командир Кронштадтської військово-морської бази 8-го ВМФ. У травні 1948 р. призначений першим заступником командувача 4-го ВМФ.
З квітня 1952 р. П. Михайлов перебував у розпорядженні головного комітету ВМС. Із серпня 1953 р. – начальник Вищого військово-морського інженерного радіотехнічного училища; із червня 1956 р. – начальник Вищих спеціальних офіцерських класів ВМФ. З липня 1960 р. віце-адмірал Михайлов перебував у запасі, а потім – у відставці.
Помер 4 січня 1981 р. в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Похований там само на Серафимівському цвинтарі.
Нагороди:
два ордени Леніна (31.05.1943, 20.06.1949)
два ордени Червоного Прапора (03.11.1944, 03.11.1953)
орден Нахімова І ступеня (28.06.1945)
орден Ушакова ІІ ступеня (31.03.1945)
орден Вітчизняної війни І ступеня (27.10.1944)
медаль «За оборону Радянського Заполяр’я» (1944)
медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945)
медаль «Ветеран Збройних Сил СРСР» (1976)