Історія створення нагороди
В ієрархії нагород старша – орден Жовтневої Революції, молодша – орден Суворова І ступеня.
Першою офіційною радянською державною нагородою став «Почесний Революційний Червоний Прапор», який був заснований 3 серпня 1918 р. за ініціативою члена Колегії Народного комісаріату з військових та морських справ РРФСР М. Подвойського. Нагорода вручалася частинам РСЧА, які особливо відзначилися під час боїв.
У вересні 1918 р. на засіданні Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету комісія запропонувала два варіанти індивідуальних нагородних знаків для Червоної армії: орден «Червоний Прапор» і орден «Червона Гвоздика».
14 вересня 1918 р. пропозиції комісії були розглянуті на засіданні ВЦВК, де обрали орден «Червоний Прапор» (з 1932 р. орден Червоного Прапора).
16 вересня 1918 р. у декреті ВЦВК «Про відзнаки» був затверджений орден «Червоний Прапор» РРФСР.
30 вересня 1918 р. вперше було нагороджено орденом «Червоний Прапор» голову Челябінського ревкому В. Блюхера, який став п’ятикратним кавалером цього ордена. Остання нагорода була здійснена 24 грудня 1991 р.
8 квітня 1920 р. була затверджена наступна форма нагороди: нагородна холодна зброя (шашка чи кортик) із накладним орденом «Червоний Прапор» РРФСР. Такої нагороди була удостоєна 21 особа. Відомо також про два випадки нагородження (С. Каменєв та С. Будьоний) у 1921 р. вогнепальною зброєю з орденом «Червоний Прапор», який було прикріплено до руків’я.
1 серпня 1924 р., після створення Радянського Союзу, нагороду було перейменовано в орден «Червоний Прапор» СРСР.
За час існування ордена Червоного Прапора було здійснено 581 300 нагороджень.
Із Статуту про нагороду
Орденом нагороджувалися військовослужбовці Радянської армії, Військово-морського флоту, прикордонних військ, співробітники органів Комітету державної безпеки, інші громадяни СРСР та іноземці, а також військові частини та з’єднання, військові кораблі за:
- особисту хоробрість, самовідданість і мужність, проявлені при захисті соціалістичної вітчизни, державних кордонів, під час бойових дій, виконуючи спеціальне завдання;
- видатне керівництво бойовими операціями військових частин, з’єднань, кораблів.
Під час повторного нагородження орденом видавався знак із цифрою «2», а під час наступних нагороджень – ордени з відповідними номерами.
Орден Червоного Прапора носився на лівому боці мундира після ордена Жовтневої Революції.
Опис нагороди
Проєктний ескіз ордена, який затвердили 4 жовтня 1918 р., належить художнику В. В. Денисову.
У центрі ордена розташований круглий знак, покритий білою емаллю, на якому зображені золоті серп і молот, обрамлений золотим лавровим вінком. Круглий знак нанесений на перевернуту червону зірку, під якою перехрещуються молот, плуг, багнет і червоний прапор з написом: «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!». Завершує композицію ще один лавровий вінок, на якому внизу розташована червона стрічка з написом «РСФСР», пізніше – «СССР».
Орден виготовлявся зі срібла. Загальна вага – 25,134±1,8 г. Розмір – 90х36,3 мм (з колодкою), 43х39 мм (без колодки).
Типи нагороди в різний час
За довгий час свого існування орден Червоного Прапора практично не зазнав суттєвих змін у зображенні знаку. Розрізняють кілька типів цієї нагороди. Ще один орден – «Червоний Прапор» РРФСР, у свою чергу також має кілька типів.
Типи республіканського ордена «Червоний Прапор» РРФСР
Тип 1. На червоній матерчатій розетці
Орден «Червоний Прапор» РРФСР видавався до 1929 чи 1930 р. І хоча у 1924 р. вже був затверджений союзний орден «Червоний Прапор» СРСР, необхідності у виробництві нового варіанту не було: республіканського ордена наштампували у такій великій кількості, що його використовували ще понад 10 років. Усі типи республіканського ордена були виготовлені зі срібла 925 проби.
Існує досить невелика кількість першого типу ордена «Червоний Прапор» РРФСР на червоній матерчатій розетці. Він складався з чотирьох компонентів: матерчатої розетки; знака ордена (розмір 43х39 мм) з припаяним на реверсі нарізним штифтом; металічної притискної пластини, яку розміщували з внутрішньої сторони одягу; притискної гайки. Оскільки перший тип ордена виявився непрактичним, невдалу спробу невдовзі замінили новим.
Тип 2. Контрельєф
Цей тип – найпоширеніший посеред інших типів республіканського ордена. Реверс мав чіткий контрельєф і порядковий номер, нанесений вручну. Цей тип складався з трьох компонентів (відсутня тільки матерчата розетка). Розміри 43,5х39 мм. Виділяють кілька різновидів цього типу. Їх відмінність полягає у зображенні листків лаврового вінку, шрифту літер у написі «РСФСР» та реверсі. Існували пізніші дублікати цього типу, які відрізнялися здебільшого тільки товщиною знаку (майже вдвічі товщою).
Тип 3. Номерний
Кавалерам ордена «Червоний Прапор» РРФСР, які удостоювалися повторного нагородження цією відзнакою, вручали орден із цифрою «2» (друге нагородження), «3» (третє) і т. д. Від попереднього типу орден відрізнявся картушем у вигляді білого прямокутника з відповідною цифрою нагородження цією відзнакою.
Тип 4. Підвісний
Підвісний тип ордена «Червоний Прапор» РРФСР є доволі рідкісним. Він майже не відрізняється від типу 2 республіканського ордена. Рельєф реверса, вушко кріплення до колодки, п’ятикутна колодка, муарова стрічка відповідають варіанту підвісного ордена Червоного Прапора СРСР. Цей тип видавався як дублікат після 1943 р.Типи союзного ордена Червоного Прапора СРСР
Тип 1 (1932–1933 рр.). Контрельєф
Орден «Червоний Прапор». Тип 1–2
Від відповідного республіканського ордена відрізняється написом на аверсі – «СССР», а також розмірами 39–40х36 мм. Реверс має чіткий контрельєф, що повторює аверс. Відсутнє тавро монетного двору. Було випущено близько 20 тис. орденів цього типу.
Тип 2 цього ордена видавався з 1941 до червня 1943 р. і відрізняється від попереднього лише реверсом – гладка поверхня та інший вигляд притискної пластини. Виділяють кілька різновидів цього типу: різниця полягає у способі нанесення номера на реверсі. Було випущено понад 80 600 орденів цього типу.
Тип 3 (1943–1951 рр.). Підвісний, кругла форма
Від червня 1943 р. почали виготовляти підвісний варіант ордена. Розміри 41,5х38 мм. Тавро «Монетный двор» виконувалося методом штамповки і розміщувалося у нижній частині ордена. Серійний номер наносився вручну під тавром. Орден за допомогою вушка і кільця з’єднаний з п’ятикутною колодкою, вкритою шовковою муаровою стрічкою шириною 24 мм. Посередині стрічки повздовжня біла смужка шириною 8 мм. Краї стрічки мають біле забарвлення шириною 1 мм. Виділяють кілька різновидів цього типу, відмінність яких полягає у реверсі (різний рівень гладкості поверхні, нанесення номера, тавра). Було випущено понад 268 тис. орденів цього типу.
Тип 4 (1951–1991 рр.). Підвісний, овальна форма
Від попереднього типу відрізняється розміром (без колодки): 46х36,3 мм (разом з вушком). Виділяють кілька різновидів цього типу, які відрізняються нанесенням на реверсі тавра та номерного знаку. Було випущено понад 203 тис. орденів цього типу.
Тип 5 (1937–1991 рр.). Номерний
Починаючи від 1937 р. виготовлялися номерні ордени Червоного Прапора: із цифрою «2» для другого нагородження, із цифрою «3» – третього і т. д. На картуші у вигляді білого прямокутника нанесена цифра відповідного вручення цієї нагороди.
Кавалери ордена, представлені в експозиції (номер нагороди)
- Бар Давид Григорович (№ 11848)
- Бєлєнко Володимир Васильович (№ 105166)
- Богорад Самуїл Нахманович (№ 44390, № 197769)
- Богуславський Микола Феоктистович (№ 164132, № 328297, № 6747 (трійка))
- Бондарев Євген Олексійович (№ 74556, № 202141)
- Вайнер Іссак Аронович (№ 411590)
- Воронін І. Б. (№ 54 (п’ятірка))
- Герасимов Іван Миколайович (№ 87701, № 229122, № 229388)
- Герман Григорій Іванович (№ 24405, № 1998 (двійка))
- Губіш Володимир Григорович (№ 260553)
- Давидов Давид Мойсейович (№ 255593)
- Дерябін Іван Костянтинович (№ 299681)
- Дібров Пилип Давидович (№ 158742)
- Зеленський Костянтин Михайлович (№ 517195)
- Зуділов Іван Сергійович (№ 82)
- Іосава Григорій Гельментович (№ 506605, № 16631 (двійка))
- Конєв Анатолій Іванович (№ 206931)
- Медведєв Микола Сергійович (№ 4796, № 124725 (двійка), № 138835 (трійка), № 989 (четвірка))
- Мельников Антон Михайлович (№ 1247, № 3740 (двійка), № 48428, № 656 (четвірка))
- Михальчук Гнат Іванович (№ 173 (п’ятірка))
- Озеров Володимир Іванович (№ 206998)
- Орлов Анатолій Миколайович (№ 72391)
- Пєгов Степан Петрович (№ 38617, № 2622 (двійка), № 367510)
- Петров Платон Іванович (№ 50772, № 178367, № 207365, № 1521 (четвірка))
- Риженко Григорій Іванович (№ ???)
- Саянний Іван Архипович (№ 40389, № 3008 (двійка))
- Силенко Варфоломій Ілліч (№ 69101, № 297440)
- Фальковський Йосип Давидович (№ 29195)
- Цинченко Олександр Васильович (№ 108439)
- Шапіро Шолом Міхелевич (№ 47933)
- Яковчук Костянтин Миколайович (№ 13322, № 16523 (двійка), № 2610 (трійка))
- Якушев Олександр Васильович (№ 47003, № 94108, № 103301, № 936 (четвірка))
Цікаві факти
- За документами, перші нагородження орденом «Червоний Прапор» РРФСР повинні були відбутися у жовтні 1918 р. І першим кавалером цього ордена був В. Блюхер. Але нагородження не відбулися, оскільки, на думку Л. Троцького, уже виготовлені ордени за якістю не відповідали високому статусу нагороди. Іншими словами, перші ордени виявилися бракованими, тому їх довелося виготовляти заново. У результаті В. Блюхер фактично отримав свою нагороду в травні 1919 р. з порядковим номером 114.
- Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 червня 1943 р. було встановлено перехід до підвісної системи кріплення орденів. Оскільки на складах ще залишався запас орденів Червоного Прапора типу 2, з нього робили підвісний варіант за допомогою видалення з реверсу нарізного штифта і пайки сегмента з вушком для кріплення колодки. Цей варіант деякі колекціонери називають «ластівчин хвіст» або «ластівочка». Відомо 6 760 таких екземплярів.
- Єдиним 8-кратним кавалером ордена Червоного Прапора був маршал авіації, Герой Радянського Союзу Іван Пстиго. Проте, вручений йому восьмий орден не мав картуша із цифрою нагородження. Таким чином, номерних орденів Червоного Прапора із цифрою «8» на картуші ніколи не існувало.
- Під час воєнних дій в умовах постійних боїв нагородні відділи армій і фронтів не завжди мали достатній запас орденів Червоного Прапора повторного нагородження. Крім того, під час заповнень документів на представлення до нагороди часто не було можливості перевірити наявність попереднього нагородження орденом, або, почасти, пізніші накази на представлення до нагороди затверджувалися раніше за попередні. Тому, існують непоодинокі випадки, коли кавалер повинен був отримати другий, третій чи четвертий орден Червоного Прапора, а йому вручали знак первинної нагороди, яка не мала картуша. Як, наприклад, підполковник Т. Долбоносов – був нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора і на жодному з них не було картуша.
- Початково ескіз малюнка ордена було доручено виконати відомому на той час художнику-символісту Василю Денисову. Але через стан здоров’я він не міг виконати замовлення, однак попросив зробити кілька ескізів свого сина Володимира Денисова. Він виконав шість макетів, один з яких і було затверджено в якості знака ордена.