Народився 28 червня 1921 р. в с. Рагулі Ставропольської губ. (нині Ставропольський край, РФ) у селянській родині. Закінчив 4 класи сільської школи. Наприкінці 1930-х рр. переїхав до Хабаровського краю (РФ), де працював завідувачем магазину в Новотроїцькому сільпо.
До лав Червоної армії був призваний Сільським РВК м. Хабаровськ у 1940 р. Проходив службу на Дальньому Сході. На фронтах німецько-радянської війни із січня 1944 р. Стрілець-розвідник М. Симоненко до завершення війни перебував у складі 6-ї окремої гвардійської повітряно-десантної розвідувальної роти 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 1-го Українського фронту.
З нагородного листа щодо відзначення орденом Слави ІІІ ступеня М. Симоненка: «… Проявив себе як найкращий досвідчений розвідник. 22 лютого 1944 р. під час розвідки в р-ні Залески-Кобринове тов. Симоненко першим помітив три німецькі бронетранспортери, які рухалися до узлісся. Тов. Симоненко, як старший групи, швидко прийняв рішення і поставив задачу. Коли бронетранспортери підійшли безпосередньо близько, тов. Симоненко особисто кинув гранату під перший бронетранспортер, внаслідок чого інші стали розвертатися та підірвалися на мінах».
26 червня 1944 р. командир розвідувального відділу гвардії сержант Симоненко поблизу населених пунктів Шешори і Соколувка (нині Івано-Франківська обл., Україна) на чолі групи захоплення перетнув мінне поле і непомітно вивів бійців до ворожої позиції. Закидавши окоп гранатами, сержант Симоненко захопив у полон німецького офіцера, який пізніше дав корисні свідчення для успішного просування дивізії. Під час цього бою М. Симоненко отримав поранення. А вже 8 липня 1944 р. його було нагороджено орденом Слави ІІ ступеня.
21 серпня 1944 р. сержант Симоненко з групою розвідників північніше м. Мукачево (нині Закарпатська обл., Україна) підірвав міст, яким рухалося підкріплення ворожих військ і ліквідував його охорону. Потім підірвав місцевий штаб противника і захопив у полон трьох офіцерів. 24 березня 1945 р. «за мужність, відвагу і героїзм, проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками» гвардії сержант Микола Симоненко нагороджений орденом Слави І ступеня. Відтак він став повним кавалером ордена Слави.
У серпні 1945 р. брав участь у Маньчжурській стратегічній наступальній операції. Восени 1945 р. гвардії старшина М. Симоненко демобілізувався. Проживав у м. Майкоп (РФ). У 1949 р. переїхав до с. Смирних на о. Сахалін (РФ), де працював завідувачем відділу торгівлі Смирнихівського райвиконкому. Пізніше був переведений до м. Южно-Сахалінськ, де обіймав посаду заступника завідувача міським відділом народної освіти. У подальшому працював завідувачем виробничого відділу в обласному телерадіокомітеті. З виходом на пенсію в 1979 р. М. Симоненко переїхав у м. Черкаси (Україна), де проживав до кінця життя. Брав участь у Параді Перемоги 9 травня 1990 р. в м. Москва. Помер 18 серпня 1997 р.
Меморизація:
Прізвище М. Симоненка на Стелі Героїв у м. Черкаси
На будівлі школи в с. Рагулі, де навчався М. Симоненко, встановлена меморіальна дошка. Прізвище Симоненка викарбуване на Стелі Героїв у м. Черкаси.
Нагороди:
орден Вітчизняної війни І ступеня (11.03.1985)
ордени Слави І ступеня (24.03.1945), ІІ ступеня (08.06.1944), ІІІ ступеня (25.03.1944)
тощо