орден Суворова

Історія створення нагороди

В ієрархії нагород старша – орден Червоного Прапора, молодша – орден Кутузова; рівносильний ордену Ушакова.

Орден Суворова заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР 29 липня 1942 р. Названий на честь видатного російського полководця, майстра раптових атак і блискавичних переходів, генералісимуса Олександра Суворова. Орден був заснований для нагородження офіцерів і генералів радянської армії. Це перший орден СРСР, що мав три ступені. Він займав найвищу сходинку в ієрархії «полководницьких» орденів. Орден Суворова заснований одночасно з орденом Кутузова, який мав тоді два ступені, і орденом Олександра Невського (без ступенів).

Рішення про заснування орденів для нагородження виключно воєначальників (ордени Суворова, Кутузова і Невського можна було отримати тільки обіймаючи відповідну посаду) було прийнято у червні 1942 р. Тоді тривали запеклі бої на Півдні СРСР, коли радянські війська під ударами німецької армії відкочувалися до Дону і Волги, а Севастополь був приречений в облозі. Заснування «полководницьких» орденів відбулося наступного дня після підписання сумнозвісного наказу Верховного Головнокомандувача № 227 від 28 липня 1942 р. «Ні кроку назад!». Майбутні успіхи командирів Червоної армії потрібно було заохочувати. Тому вирішили відійти від традиційної для СРСР системи нагородження, коли будь-яким орденом міг бути відзначений будь-хто: червоноармієць, командир, маршал чи цивільний.

Уперше орденом Суворова (ІІ ступеня) був нагороджений командир 24-го танкового корпусу Південно-Західного фронту, генерал-майор В. Баданов 26 грудня 1942 р. за розгром великого аеродрому противника під ст. Тацинська.

Існували непоодинокі випадки нагородження двома, трьома орденами Суворова. Наприклад, маршал Радянського Союзу В. Соколовський став кавалером трьох орденів Суворова І ступеня, генерал-майор Ф. Катков – трьох орденів Суворова ІІ ступеня, майор В. Ремізов – двох орденів Суворова ІІІ ступеня.

За час існування ордена Суворова було здійснено 7 266 нагороджень (з них 1 528 орденів отримали з’єднання, частини та установи Червоної армії):

I ступеня – 391
II ступеня – 2 863
III ступеня – 4 012.

Із Статуту про нагороду

Орденом Суворова нагороджувалися командири Червоної армії за видатні успіхи в управлінні військами, відмінну організацію бойових операцій і проявлені при цьому рішучість і наполегливість, у результаті чого була досягнута перемога у боях Другої світової війни.

Орденом Суворова І ступеня нагороджувалися командувачі фронтів і армій, їх заступники, керівники штабів, оперативних управлінь і відділів, начальники різних родів військ (артилерії, повітряних сил, бронетанкових і мінометних) за відмінно організовану і проведену операцію, в якій був розгромлений чисельно переважаючий противник, захоплені в полон військові, зброя, техніка, і при цьому війська радянської армії зберегли боєздатність.

Орденом Суворова ІІ ступеня нагороджувалися командири корпусів, дивізій і бригад, їх заступники і керівники штабів за організацію бою, в якому був розгромлений противник; вдалий прорив лінії оборони противника, переслідування і його знищення; організацію бою і прорив з оточення противника зі збереженням боєздатності своїх частин; здійснення рейду в тил противника і виведення його зі стану бойової готовності.

Орденом Суворова ІІІ ступеня нагороджувалися командири полків, батальйонів, керівники штабів полків і командири рот за організацію бою, в якому був розгромлений противник; утримання своїх позицій і перехід до атаки противника.

Орден Суворова I ступеня носився на правому боці мундира першим. Орден Суворова II ступеня розташовувався після ордена Богдана Хмельницького І ступеня, а орден Суворова III ступеня – після ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

Опис нагороди

Автором проєкту ордена Суворова, який затвердили 21 липня 1942 р. був архітектор Центрального військово-проєктного інституту П. Скокан, який працював над ним понад півтора місяці. Для ордена було використано зображення О. Суворова з гравюри художника М. Уткіна, виконане у 1818 р. Однак у початковий проєкт були внесені зміни: знаки ІІ і ІІІ ступенів зменшили на 7 мм порівняно з І ступенем, а на верхньому куті знаку І ступеня помістили червону емалеву зірочку.

04 Suvorov 1st

Орден Суворова І ступеня

Знак являє собою платинову опуклу п’ятикутну зірку, на якій нанесені промені, що розходяться – т. зв. штралова зірка. У середині зірки розташований медальйон у вигляді накладного золотого барельєфу О. Суворова на тлі кола, покритого темно-сірою емаллю. Угорі коло обрамлене червоною емалевою смужкою і золотим обідком, під яким розташований напис золотими літерами «АЛЕКСАНДР СУВОРОВ». Нижня частина кола облямована золотими лавровою і дубовою гілками. У верхньому куті зірки розташована червона емалева зірочка.

Орден Суворова I ступеня виготовлявся з платини із золотим медальйоном, покритим частково темно-сірою емаллю. Загальна вага ордена – 41,8±1,8 г. Розмір – 56х56 мм.

04 Suvorov 2st

Орден Суворова ІІ ступеня

Знак ордена Суворова ІІ ступеня виготовлявся із золота, медальйон – зі срібла. Поверхня медальйона не була покрита емаллю.

Напис «АЛЕКСАНДР СУВОРОВ» було виконано червоною емаллю. Загальна вага ордена – 29,2±1,5 г. Розмір – 49х49 мм.

04 Suvorov 3st

Орден Суворова ІІІ ступеня

Знак ордена Суворова III ступеня виготовлявся суціль із світлого срібла 925 проби. Медальйон всередині зірки аналогічний до медальйону ордена Суворова ІІ ступеня. Загальна вага ордена – 25,3±1,5 г. Розмір – 49х49 мм.

На звороті орден для усіх трьох ступенів має нарізний штифт з гайкою для кріплення до одягу.

Стрічка до ордена шовкова муарова зеленого кольору, з поздовжніми смужками помаранчевого кольору шириною 24 мм:

для I ступеня – з однією смугою посередині стрічки шириною 5 мм;
для II ступеня – з двома смужками по краях стрічки шириною 3 мм кожна;
для III ступеня – з трьома смужками: однією посередині та двома по краях стрічки, шириною 2 мм кожна.

Типи нагороди в різний час

Існує два типи ордена Суворова.

04 Suvorov 2st T1

Орден Суворова ІІ ступеня. Тип 1

Тип 1. Підвісний (1942–1943 рр.)

Знак ордена мав у верхньому куті зірки вушко, в яке продівалося з’єднувальне кільце. Це кільце в свою чергу кріпилося до прямокутної колодки, яка була обтягнута червоною тканиною. Розмір колодки – 29,5х20 мм. Колодка вгорі і внизу мала щілини. На зворотньому боці колодки був нарізний штифт і кругла гайка для кріплення ордена до одягу. Орден першого типу носили на лівому боці мундира. Усі три ступеня ордена мали аналогічні колодки.

Тип 2. Гвинтовий (1943–1991 рр.)

Указом від 19 червня 1943 р. встановлювався порядок носіння орденів, які мали форму зірки. Вони повинні були бути не на колодці, а на штифтах і носитися на правому боці мундира. Тому на орденах Суворова всіх ступенів другого типу була відсутня колодка, а на реверсі самого ордена був припаяний нарізний штифт із гайкою круглої форми для кріплення ордена до одягу. Усі штифтові типи ордена представлені у розділі «Опис нагороди».

Кавалери ордена, представлені в експозиції (номер нагороди)

1. Байдуков Георгій Пилипович – ІІ ступінь (№ 500)
2. Гордєєв Василь Полікарпович – ІІ ступінь (№ 2822)
3. Даниленко Василь Якович – ІІ ступінь (№ 759)
4. Зальцман Ісаак Мойсейович – І ступінь (№ 395)
5. Медведєв Микола Сергійович – ІІ ступінь (№ 1830)
6. Мітін Олександр Степанович – ІІІ ступінь (№ 9920)
7. Руденко Сергій Гнатович – І ступінь (№ 230)
8. Цинченко Олександр Васильович – ІІ ступінь (№ 1013)

Цікаві факти

1. Під час та після Другої світової війни відзнаку орденом Суворова І ступеня отримали близько 30 військових керівників-іноземців. Серед них представники Албанії (генерал Е. Ходжа); Болгарії (Д. Велчев, В. Стойчєв, І. Марінов); Великої Британії (генерал Г. Александер, фельдмаршал А. Брук, маршал авіації А. Гарріс, фельдмаршал Б. Монтгомері, адмірали Дж. К. Товей і Б. Фрезер та ін.); Монголії (маршал Х. Чойбалсан); Польщі (генерал К. Свєрчєвський); Румунії (генерали Е. Іонашку і В. Решкану); США (генерали О. Бредлі і Д. Ейзенхауер, Д. Маршалл та ін.); Франції (генерали Ж. Кеніг і Ж. Делар де Тассіньї); Чехії (генерал Л. Свобода); Югославії (А. Іовановіч, К. Поповіч, А. Ранковіч, маршал І. Б. Тіто).
2. У липні 1956 р. стався малозрозумілий випадок вручення орденів Суворова I ступеня королю Камбоджі Сурамариту та його сину, принцу Сіануку, під час їхнього візиту до СРСР. Через три роки, 11 липня 1959 р., стався ще один цікавий випадок нагородження. Цього разу найвищого ступеня ордена Суворова удостоївся імператор Ефіопії Хайле Селассіє.
3. Хоча орден Суворова вважається вищою «полководницькою» нагородою, нею були удостоєні й інші особи, зокрема: льотчики (К. Євстігнєєв, О. Алелюхін), медики (М. Устінов, М. Ахутін), конструктори (Ф. Токарев, Г. Шпагін, В. Дєгтярьов та ін.).
4. Єдина жінка, яка була удостоєна відзнаки орденом Суворова – командир 46-го гвардійського нічного бомбардувального полку, підполковник Євдокія Бершанська (Бочарова).
5. Орден Суворова І ступеня є доволі рідкісною нагородою. Оскільки до 1977 р., за Указом Президії ВР СРСР, майже всі ордени після смерті кавалера родичі мали повертати Президії Верховної Ради СРСР. А оскільки орден Суворова І ступеня могли отримувати кавалери не нижче звання генерал-лейтенанта, тому вони були доволі старшого віку і мало, хто з них дожив до 1977 р. Таким чином, левова частка нагород була повернена СРСР, їх подальша доля невідома.