Історія створення нагороди
В ієрархії нагород старша – орден Вітчизняної війни (бойова нагорода), молодша – орден Дружби народів (небойова).
Орден Трудового Червоного Прапора другий за хронологією створення (після ордена Червоного Прапора) в радянській нагородній системі і найпоширеніша нагорода для підприємств, організацій і закладів. Орден заснований Постановою ЦВК і РНК СРСР 7 вересня 1928 р. Пізніше (у 1936, 1943, 1947 і 1980 рр.) в Статут ордена були внесені зміни. Ще до створення загальносоюзної нагороди 28 грудня 1920 р. було засновано орден «Трудовий Червоний Прапор» РРФСР, дещо пізніше – і в інших радянських республіках. Зокрема, в УСРР орден Трудового Червоного Прапора був заснований 2 березня 1921 р. і проіснував до 1933 р.
Ідея створення нагороди полягала у відзначенні громадян, які проявили особливу активність, самовідданість і працьовитість у вирішенні різноманітних господарських задач, пов’язаних з відновленням і розвитком господарства країни після революції та Громадянської війни (1917–1921 рр.).
Уперше орденом «Трудовий Червоний Прапор» РРФСР 25 квітня 1921 р. були нагороджені Тульський збройний, патронний заводи та ін. Першими серед тих, хто відзначені орденом Трудового Червоного Прапора СРСР, були механіки Військово-повітряних сил В. Федотов, А. Шелагін і М. Квятковський за участь у порятунку дирижабля «Італія» в районі Північного Полюса. Останнім, хто отримав орден Трудового Червоного Прапора, був завідувач кафедрою Російської академії театрального мистецтва Міністерства культури РРФСР І. Шароєв 21 грудня 1991 р.
До початку Другої світової війни було здійснено понад 8 тис. нагороджень орденом Трудового Червоного Прапора СРСР, за час німецько-радянської війни – близько 21,5 тис. Існували непоодинокі випадки повторних нагороджень орденом за нові трудові досягнення. Найбільшу кількість нагороджень цим орденом – шість – отримав М. Смеляков.
За час існування ордена Трудового Червоного Прапора було здійснено 1 224 590 нагороджень.
Із Статуту про нагороду
Орденом нагороджувалися громадяни СРСР, підприємства, об’єднання, установи, організації, союзні та автономні республіки, області, міста та інші населені пункти; а також особи, які не були громадянами СРСР, підприємства, установи іноземних держав за великі досягнення у розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, науки, культури, літератури, мистецтва, народної освіти, охорони здоров’я, у державній, громадській та інших сферах трудової діяльності; стабільні високі результати у виконанні та перевиконанні планових завдань; великі заслуги у розвитку науки і техніки, укріпленні обороноздатності країни тощо.
Орден Трудового Червоного Прапора (на колодці) носився на лівому боці мундира і розташовувався після ордена Червоного Прапора.
Опис нагороди
Автором малюнку ордена Трудового Червоного Прапора СРСР у 1928 р. був художник В. Купріянов, у 1935 р. малюнок ордена був змінений скульптором В. Голенецьким.
Орден виготовлявся зі срібла з використанням позолоти, червоної, а пізніше синьої і білої емалей. Загальна вага ордена – 36,5±1,75 г. Оскільки існувало кілька типів ордена, то й розміри його були різними: висота – від 37 до 38 мм, ширина – від 43 до 48 мм. Детальніше див. наступний розділ «Типи нагороди в різний час».
Починаючи з 1943 р. тип ордена підвісний. За допомогою вушка і кільця сполучається з п’ятикутною колодкою, покритою шовковою муаровою стрічкою темно-блакитного кольору шириною 24 мм з двома повздовжніми синіми смужками шириною 3,5 мм по краях.
Типи нагороди в різний час
За час існування нагороди знак ордена неодноразово змінювався, тому розрізняють 6 типів і в кожному кілька різновидів.
Тип 1 «Трикутник» (1928–1936 рр.)
Цей тип відрізнявся від решти розмірами і зовнішнім виглядом. Складається з двох частин. Основна частина однакова для всіх типів, виготовлена у вигляді шестерні. У нижній половині знака розташований прямокутний трикутник, покритий червоною емаллю, прямий кут якого спрямований вниз. У верхній частині майорить червоний прапор з написом «ПРОЛЕТАРИИ ВСЕХ СТРАН СОЕДИНЯЙТЕСЬ», який не виступає за межі основної частини знака. У центрі ордена круглий медальйон, який частково перекриває трикутник, обрамлений колосками пшениці. На медальйоні зображена гребля гідроелектростанції, залізниця, що прокладена на мосту і під ним річка. У центрі медальйона накладений позолочений знак серпа і молота, який є другою частиною ордена і кріпиться до основи за допомогою двох заклепок. Внизу під шестернею розташований щиток з написом «СССР», з імітацією прикріплення його двома шурупами. На щитку міститься ще одна маленька шестерня. На реверсі є велике заглиблення правильної форми, у центрі якого розташований нарізний штифт з гайкою для кріплення ордена до одягу. Тавро «МОНДВОР» вибите під штифтом, номерний знак – під тавром поза межами кола. Розрізняють два різновиди цього типу, відмінність яких полягає лише у діаметрі кола на реверсі (25,5 і 28,5 мм). Розмір ордена – 43х38 мм. Було випущено понад 3,5 тис. орденів цього типу.
Тип 2 «Гвинтовий» (1936–1943 рр.)
Змінюється малюнок ордена, який проіснував до 1991 р. Основні деталі були збережені, але змінилося їхнє розташування. Виготовлявся знак зі срібла 925 проби з використанням не лише позолоти і червоної емалі, але синьої і білої емалей. На відміну від попереднього типу червоний прапор збільшений, розташований прямо і виступає за межі основної частини знака. Напис «ПРОЛЕТАРИИ ВСЕХ СТРАН СОЕДИНЯЙТЕСЬ!» переміщується на шестерню і розташовується по колу, натомість на прапор перенесений напис «СССР». Центральний медальйон вже не виражений, він обрамлений по колу вінком з дубових гілок. На ньому з’явилася синя емаль, що символізує річку, на якій розташована гідроелектростанція. Щиток у нижній частині знака замінений колосками пшениці, на яких розташований картуш із червоною емалевою зірочкою. Реверс гладкий, трохи вгнутий, містить 8 заклепок. Фалеристи виділяють кілька різновидів цього типу, але вони відрізняються лише реверсом (методом нанесення порядкового номера і тавра «МОНДВОР», його наявністю або відсутністю). Розмір ордена – 45х37 мм. Було випущено понад 8 тис. орденів цього типу.
Тип 3 «Підвісний. Великий овал» (1943 – початок 1950-х рр.)
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 червня 1943 р. було встановлено перехід до підвісної системи кріплення орденів. Крім способу кріплення і конструкції орден нічим не відрізнявся від попереднього. До основної частини кріпилися лише серп і молот у центрі медальйона і маленька емалева зірочка. Заклепок на реверсі відтак стало менше, лише три. Ця конструкція збереглася і в наступних типах ордена. Фалеристи виділяють кілька різновидів цього типу, але вони відрізняються лише реверсом (методом нанесення порядкового номера і тавра «МОНДВОР», його наявністю або відсутністю, рельєфом поверхні). Розмір ордена – 48х38 мм. Було випущено понад 114 тис. орденів цього типу.Тип 4 «Підвісний. Середній овал» (початок 1950-х – початок 1960-х рр.)
Головна відмінність від попереднього типу – це розміри знака – 46х38 мм. Зміни відбулися завдяки зменшенню пшеничних колосків на 3 мм. Було випущено понад 61 тис. орденів цього типу.
Тип 5 «Підвісний. Малий овал» (початок 1960-х – 1968 рр.)
Головна відмінність від попереднього типу – це розміри знака – 44(45)х37 мм. Зміни відбулися завдяки вкороченню бетонних опор греблі. Було випущено понад 191 тис. орденів цього типу.
Тип 6 «Підвісний. Реверс з канавкою» (1968 – 1991 рр.)
Від попереднього типу відрізняється лише реверсом, на якому тепер з’явилося кругле, схоже на канавку, заглиблення, діаметром 20 мм. Розмір ордена – 44х37 мм. Було випущено близько 900 тис. орденів цього типу.
Кавалери ордена, представлені в експозиції (номер нагороди)
- Стаханов Олексій Григорович (№ ???)
Цікаві факти
- Статут ордена Трудового Червоного Прапора передбачав нагородження цивільних громадян. Але існували випадки відзначення орденом військових частин. Наприклад, за проявлений героїзм у боротьбі з повінню були нагородженні 2-га Приамурська стрілецька дивізія, 220-й Слов’янський полк 74-ї стрілецької дивізії і 19-й авіаційний загін «Далекосхідний Ультиматум».
- Серед іноземців, які удостоєні цієї нагороди був Другий секретар Посольства Великої Британії в СРСР Бірс Артур Герберт. 9 лютого 1945 р. він отримав орден Трудового Червоного Прапора «за успішну роботу у перемовинах між керівниками СРСР і Великої Британії під час Тегеранської конференції та подальших зустрічах».
- Серед нагороджених колективів були інститути та лабораторії. 19 вересня 1922 р., за особистим клопотанням В. Леніна, орден Трудового Червоного Прапора РРФСР отримала Нижегородська радіолабораторія. Вона стала єдиним колективом у країні, який отримав цю відзнаку повторно (у 1928 р.).
- Існували непоодинокі випадки нагороджень міст. Зокрема, у 1970 р. орден Трудового Червоного Прапора отримали Миколаїв і Дніпродзержинськ (нині Кам’янське), у 1975 – Кривий Ріг, у 1979 – Павлоград, у 1986 – Черкаси.
орден Трудового Червоного Прапора УСРР
Історія створення нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора УСРР – перший і єдиний орден в нагородній системі Української СРР.
Резолюція про створення ордена була прийнята на П’ятому Всеукраїнському з’їзді Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, що проходив у Харкові 2 березня 1921 р. Цей день вважається днем заснування ордена, хоча постанова про створення його була прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (ВУЦВК) значно пізніше, 5 травня 1921 р. Статут ордена було прийнято лише в 1925 р., у 1931 р. в нього були внесені зміни.
Ідея створення нагороди полягала у відзначенні громадян і організацій, які проявили особливу активність, самовідданість, ініціативність і працьовитість у вирішенні різноманітних господарських задач, пов’язаних з відновленням і розвитком господарства країни після революції та Громадянської війни (1917–1921 рр.). Хоча на території України продовжували відбуватися численні збройні конфлікти між ворогами і прихильниками радянської влади, керівництво УСРР вирішило заснувати державну нагороду не за бойові заслуги, а за трудові досягнення. Це, на їхню думку, повинно було стати для народних мас одним зі стимулів (якщо не єдиним, оскільки молода держава не мала матеріальних засобів для заохочення у таких масштабах) у відбудові народного господарства та створення соціалістичного суспільства.
Уперше орденом Червоного Прапора УСРР 5 травня 1921 р. були нагороджені 15-а, 30-а, 51-а стрілецькі дивізії Збройних Сил України і Криму, якими командував М. Фрунзе, а також 14-а кавалерійська дивізія 1-ї кінної армії. Прикметно, що нагороджені ці частини були не за бойові дії під час Громадянської війни та війни з Польщею, а за трудові заслуги у повоєнній відбудові «на фронті праці і посівної кампанії». Серед інших кавалерів ордена 45-а стрілецька дивізія, Чернігівський губернський земельний відділ, Ізюмський повітовий виконавчий комітет, київський завод «Арсенал», навіть «трудове населення Київської губернії» тощо. Серед індивідуальних нагороджень комісар В. Іванов, інженер К. Каспарянц, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова РНК УСРР Х. Раковський, харківський столяр І. Татаренко та ін.
За час існування ордена Трудового Червоного Прапора УСРР (2 березня 1921 – 24 квітня 1933 рр.) було здійснено близько 400 нагороджень.
Із Статуту про нагороду
Орденом нагороджувалися громадяни і колективи трудящих УСРР і союзних республік, а також іноземці за великі досягнення у розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, науки, культури, літератури, мистецтва, народної освіти та інших сфер трудової діяльності.
Опис нагороди
За 12 років існування нагороди знак ордена мав змінитися відповідно до прийнятої постанови в 1925 р. Однак, у силу незрозумілих причин, цей тип так і не був виготовлений. До кінця існування республіканського ордена УСРР усі нагородження відбувалися зразком ордена 1921 р.
Затверджений у 1921 р. знак ордена Трудового Червоного Прапора УСРР мав вигляд п’ятикутної зірки з накладеною на неї шестернею. На ній розташований робітник з розгорнутим червоним прапором у руках, на якому написане гасло «ВОЛОДАРЬ СВІТУ БУДЕ ТРУД!». У центрі медальйона розташоване ковадло, під ним вінок з лаврового і дубового листя, у середині якого напис «У.С.Р.Р.». Ліворуч від вінка – молот, праворуч – серп і сніп. Унизу вінок прикрашений червоною стрічкою, зав’язаною бантом. Усі елементи барельєфні. Було виготовлено близько 3 200 з 5 000 замовлених екземплярів ордена.
Існувала спроба замінити існуючий знак ордена Трудового Червоного Прапора УСРР на новий. Цей знак і Статут ордена були затверджені 4 листопада 1925 р. Автор проєкту нагороди – художник І. Кисельов.
Цей тип знака кардинально відрізнявся від попереднього, залишилася хіба що тільки шестерня. П’ятикутна зірка, на яку було накладено шестерню, мала типовий вигляд державного символу СРСР – червоної зірки. У середині шестерні барельєф із зображенням на задньому плані фабрики, над нею майорять червоні прапори із гаслом «ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ!», за нею – схід сонця. На передньому плані робітник. На одній із цеглин стіни напис «ЗА ПРАЦЮ». У нижній частині медальйона накладені серп і молот, поміж ними розташовані літери «У.С.Р.Р.». Під серпом і молотом півколом викладені два снопи пшениці.
З незрозумілих причин, прийнятий у листопаді 1925 р. новий тип знака ордена було замовлено виготовити за кордоном, а саме в Німеччині у кількості 1 000 екземплярів. Але у виділені для цього терміни робота не була виконана (зразок повернули виконавцю через брак) і замовлення було надіслано до Франції, але і цей результат не задовільнив замовників. У результаті, у 1927 р. ВУЦВК замовив виготовити орден на Київському ювелірному заводі. Але знову, з незрозумілих причин, знаки ордена виготовлені не були. Тому новий тип ордена, прийнятий у 1925 р., як вища державна нагорода республіки, так ніколи і не з’явився.
Кавалери ордена, представлені в експозиції (номер нагороди)
- Щепкін Петро Васильович (№ 180)
Цікаві факти
- У назві резолюції про створення ордена та у самому її тексті назва нагороди подається по-різному. У назві резолюції – Червоний орден Трудового Прапора, у тексті – орден Трудового Прапора. Але під час затвердження Постанови ВУЦВК про заснування цього ордена прийнята третя і остаточна назва – орден Трудового Червоного Прапора УСРР.
- Цікавою є і особливість розгляду подань на нагородження. Згідно із прийнятою постановою, воно здійснювалося Президією ВУЦВК не одноосібно (як це було для республіканського і союзного рівнів), а разом з Південним Бюро Всеросійської Центральної Ради професійних спілок. За задумом засновників ордена, це повинно було підкреслити роль профспілок і робітничого класу. Такої практики не мала жодна інша держава.
- У зображенні знака нового типу 1925 р., який так і не був виготовлений, є нелогічний момент. Очевидно, що на тлі стіни із цеглою мав би бути робітник, який і кладе цю цеглу, тримаючи в руках одну із них, як символ праці. Однак, згідно з описом у Статуті ордена, робітник тримає в руках книгу! Що ілюструє тоді цей знак? Що замість того, аби працювати, робітник читає книгу? Чи що навіть обідню перерву працівник використовує раціонально – пізнає нове? До того ж, зображення зовсім не нагадує розгорнуту книгу, а швидше за все – цеглину.
- До виготовлення ордена (знак якого з’явився лише наприкінці 1921 р.) кавалеру ордена Трудового Червоного Прапора УСРР видавалося лише свідоцтво про нагородження. Пізніше, разом із знаком ордена нагородженому вручалася особлива грамота.